на початок

Лемківщина

Історичнно- етнічна територія України - розташована в Карпатах між ріками Сян і Попрад на сході (межі сучасної Польщі) та на північний захід від річки Уж на Закарпатті до річки Попрад у Словаччині. на якій здавна проживала етнографічна група українців – лемки.

Загальна площа близько 3,500 км2.

Далекі предки лемків ( lemko, rusyn, lemkos, lemky ) - це древнє східно-слов'янське плем'я, що їхні дослідники переважно називають білими хорватами**. Вже в VІ-VІІ ст.ст. вони проживали по обох схилах західних Карпат. Назва " білі ” у той час означало " західні". Кольорами: білий - захід, чорний - північ, червоний - південь, давні народи визначали сторони світу. Назва " хорвати" ( горвати ) означала, що саме ця група слов'ян оселилася в горах. Про білих хорватів згадує давньоруський літописець Нестор у своїй "Повісті врємєнних лєт". Білі хорвати своєю мовою, культурою, релігією не відрізнялися від слов'янських племен Наддніпров'я, як і інші східні сусіди (так вважав угорський літописець Анонім), вони самі себе вже на початку ІХ ст. називали " русами", " русинами" ( назва очевидна походить від індо-європейського " роса" - вода, у сучасній українській мові " роса" - крапля води, або від назви ріки Рось на Київщині ). Більша частина білих хорватів потім мігрувала на південь і оселилася на території теперішньої Хорватії.

Наприкінці X ст. західні Карпати з'єдналися із Київською Руссю, потім належали до Галицького і Галицько-Волинського князівств. Цей період приналежності русинів західних Карпат до рідної матері-держави позначився бурхливим розвитком економічного життя, освіти, культури карпатського краю.

Після розпаду Київської Русі в XІ ст. його південно-західна частина (теперішня Україна із Лемківщиною) ввійшли в сферу інтересів української народності. Отже, лемки належать до українського народу. Популярні серед лемків народні назви "русини", "рускі", "руснаки", "руси" є давньою назвою українців.

У 1340 р. Західне Прикарпаття захопила Польща, а південну частину - Угорщина.

Створилася нова економічна і політична ситуація. Житло русинів на той час досягало окраїн Любліна, Ряшева, Кракова. Щоб відтіснити русинів у глиб гір, польський уряд почав уже тоді тривалу польсько-німецьку колонізацію. Було введено панщину (фільварково-панщизняну систему), а села локалізовано з руського на волохське право.

Русини продовжували боротьбу проти гнобителів. Особливого розмаху ця боротьба досягла в середині XVІІ ст. під час визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького. Цим жителі західних Карпат затвердили свою єдність з українським народом, прагнення до возз'єднання. Повсталі загони лемківських селян, який очолив ватажок Андрій Савка, наносили відчутні удари польській шляхті. Але сили були нерівними і після поразки козацьких військ під Берестечком, польська шляхта жорстоко розправилася з лемківськими повстанцями.

У 1772 р. Галичина, у тому числі територія північної Лемківщини, виявилася під пануванням Австрії.

У ХІХ ст. на Лемківщині, поруч із історичною назвою " русини", " росіяни", а також " українці", " українські” з'являються ще штучні назви " карпатороси", " угророси", " словакороси", творці яких сприяли роз'єднанню русинів, послужили причиною непорозумінь серед русинів у справі визначення своєї національної приналежності. Крім національної назви, на північних схилах Карпат була популярна локальна етнографічна назва " лемки", що порівняно найменше дратувала керівні кола Польщі, з явною недовірою відносилися до національної назви " русини", зокрема до новітньої " українці".

Уперше назву " лемки" запровадив в історію і літературу Й.Левицький у передмові до власного "Граматики" (1831). Надалі цю назву використовували О. Сторонський, В. Хиляк та інші. Свою етнографічну територію русини -лемки, а потім також їхні сусіди, почали називати Лемківщиною.

Перша світова війна принесла багато страждань лемкам. Були повністю розорені окремі села, багато селян загинуло на війні. За симпатії лемків до східнослов'янських народів австрійські влади вивезли з Лемківщини понад три тисячі інтелігенції і селян у Талергофський концентраційний табір, де кілька сотень лемків загинуло.

Розпад Австро-Угорської монархії в 1918 р. посприяв боротьбі поневолених народів за самовизначення. Така боротьба розгорнулася і на Лемківщині. У с. Команча на Сяноччині було проголошене створення Східно-Лемківської республіки, що проголосила своє об'єднання із Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР). У той же час у с. Фльоринка на Новосанчівщині проголошено про створення Східно-Лемківської руської республіки, що виступала за солідарність з Радянською Україною і Радянською Росією. Обидві ці республіки були ліквідовані польськими військами.

У порівняно кращих умовах проживали лемки в Чехословаччині (включаючи дійсну теперішню Закарпатську область ). Тут існували " руські" (українські школи, товариства, літературні об'єднання, освітні і культурні центри.

Нове горе принесла лемкам німецька окупація другої світової війни.

Фашисти заарештували і знищили кращих синів і дочок Лемківщини. У своїй людиноненависницькій антислов'янській політиці намагалися "вигрібати вогонь з печі" руками самих же слов'ян, зокрема українців. У таємному меморандумі до Гітлера його заступник Гімлер радив фюреру, що для успішного проведення "расової селекції", на Сході варто культивувати серед українців більше окремих націй - " русинів", " малоросів", " карпаторосів", " лемків", " бойків", " гуцулів" і т.і.,

нацьковувати їх одна на одну.

Події 1944-1947 р.р. значною мірою послабили історичну єдність лемків.

Восени 1944 р. тимчасовий уряд Польщі уклав із урядом Радянської України Угоду про обмін населенням. По цій угоді українське населення, що проживало в границях післявоєнної Польщі, підлягало виселенню на Україну в обмін на польське населення, що виселялося з України в Польщу.

Нестерпну ситуацію створило націоналістичне польське підпілля - постійні залякування, убивства, грабежі. Відмовлення від " добровільного" переселення призвело до насильницького виселення, тобто до депортації.

Старше покоління тривалий час тужило за рідним горам, разом з тим молодь швидше

пристосувалася до нового середовища, хоча зберегла любов до батьківських традицій, до історії карпатського краю.

По іншому склалася доля лемків у Польщі, де після переселення на Україну їх залишилося близько 140 тис.

Навесні 1947 р . лемки були насильно виселені з Карпат відповідно до акції "Вісла"*** і розсіяні в польському середовищі на західних і північних землях Польщі з метою асиміляції, тобто ополячення.

Хоча лемки жили у важких матеріальних і політичних умовах, вони відстоювали свої національні права, не втратили віри на повернення у рідні краї.

* ЛЕМКІВЩИНА ( - и, ж.), лемко, ( ж. лемкиня), лемківський, по-лемківськи.

* * Білі хорвати - слов'янське плем'я, що жило в 7-10 ст. у районі Карпатських гір та верхів'ях Дністра. Утворили союз племен після розпаду якого частина хорватів переселилася на захід. Згадуються утворах Константина VII Багрянородного (Велика або Біла Хорватія) і Масуді. Константин VII пов'язує з ними походження південнослов'янських хорватів, оскільки ще за візантійського імператора Іраклія (610-641) значна частина Б. х. переселилася на Балканський пів-ов. Згадуються у “Повісті временних літ”, що є свяченням того, що частина Б. х. залишилась у Прикарпатті.

***Акція „ВІСЛА” - комплекс заходів польського комуністичного уряду (за активної підтримки СРСР та Чехословаччини) з примусової депортації українського населення зі своїх етнічних земель — Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння, які увійшли до складу Польщі за Потсдамською угодою.

Офіційним мотивом акції була допомога українського населення загонам УПА. Здійснювалася в кілька етапів з 28 квітня 1947р. до кінця 1948 р..

Місцем депортації були виділені Ольштинське. Гданське, Кошалінське, Щецінське й Вроцлавське воєводства, де українців селили по декілька родин на одне польське село.скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.